![]()
Меню
Пошук по сайту
Опитування
RSS стрічки
Рекомендуємо
Контакти
Яку професію ви мрієте обрати?
Будівельник Фермер Військовий (міліціонер) Бухгалтер (економіст) Художник Музикант Бізнесмен Спортсмен Журналіст Інженер Артист Лікар Менеджер Науковець Педагог Письменик Пілот (космонавт) Програміст Юрист інша професія
13033
Житомирська область, Романівський район, смт Миропіль, вул. Леніна, 45 тел. 9-52-82. e-mail: mirscl@ukr.net ![]() |
![]() ![]() ![]()
Історія нашого закладу![]() З 1888 року однокласне народне училище Нового Мирополя перейменоване в міністерське з допомогою від казни 150 карбованців сріблом. У 1902 році однокласне училище перетворено в двокласне, завідуючим якого став Остромецький Тимофій з освітою за учительську семінарію. Із трьох вчителів училища жоден не мав вищої освіти. Кам’яний будинок, в якому було відкрито двокласне училище, ще й сьогодні стоїть у Мирополі біля нової школи 1918 рік. Ново-Миропільська школа стає семирічною трудовою школою. У 1935 році, коли Миропільська семирічка стає середньою школою, у ній працює 26 вчителів, які навчали майже 400 учнів. Директором середньої школи стає Бондачук Дмитро Лазарович. З 1938 по 1939 рік директором Миропільської середньої школи стає Степанов Олександр Васильович. Відомо, що в Мирополі була вечірня школа . З 1934-35 навчального року Новомиропільська школа стає середньою Після окупації фашистами Мирополя в 1941 році школи були закриті, закрита була і лікарня. У школі і лікарні розквартирувалася військова частина, Лише восени 1942 року окупанти відкрили у Старому і Новому Мирополі та на Кам'янці початкові школи, У січні 1944 року шкільний дзвінок скликає дітей до Новомиропільської школи. В 1975 році вступила в дію триповерхова Миропільська СШ № 1, директор школи Чаплінський Ю. С. Протягом першої чверті 1974-75 навчального року переобладнано 17 кабінетів, майстерню по дереву і металу. З 1980 по 2005 рік працювала директором школи Єліна Лариса Петрівна. Завучами були Вербенець Віра Федорівна та Павлюк Людмила Станіславівна. З 2005 директором стала Власюк Світлана Вікторівна, завучем Гаврилова Оксана Леонідівна. З вересня 2006 Миропільська СЗШ №1 стає закладом нового типу – Миропільською гімназією. На початок Історія гімназії у віршах
*2009* О.Л. Рудніцька
На початок Миропіль![]() ![]()
- Здрастуйте, діти де ж ваша мама?
Так тітка Марфа Ярова і розповіла людям, що у Поліщуків померла Дашка. А кому що казати, як батька забрали у зону, а ми малі - - мені чотири, братові шість років, Коли це приходить Ярошенко Гриша, він був активіст і трошки нам із рідні. От він комусь і переказав у Романівку, що померла Дашка. А батько від виконавця втік. Коли їх гнали до району, батько сказав Бойкові: "Давай будемо тікати!" Той відмовився, так батько сам тікав. Попросився у конвойного ніби надвір, та й подався поза кущами та по ярах... Виконавець стріляв навздогін, та батькові, як беззбройному, втікати було легше, ніж тому наздоганяти. Після втечі батько влаштувався на кам'яний кар'єр. Туди і звістку про материну смерть передали. Скоро батько прийшов додому. Мама лежала на лаві, без труни, втім, була зодягнена. Батько обхопив руками голову, потім затулив долонями обличчя й довго плакав Труни не було. Батько з дядьками зняли із стайні двері, поклали на них маму і понесли на цвинтар Тіло поклали на дно ями, а двері прихилили до стіни, щоб земля не падала на маму. Отак і поховали. Батько знову пішов, на кам'яний кар'єр, Бо таки боявся, що його заберуть. А ми з братом залишилися самі, Та батько нас не забував. Бувало, приходить із Софішки поночі, а це десять кілометрів од нашого села. Вже було холодно, він носив кожух. А то якось нам один дядько насмикав стріхи та накидав соломи в хату "Топіть, діти, - сказав, та дивіться, щоб самі не згоріли". А тут і батько приходить. Там, де він працював, годували добре, Отож він повні кишені принесе нам - і вже є що їсти. А на ранок знову на роботі, і так тривало до кінця 1933-го. У грудні того року батько в селі Шуляйки знайшов собі жінку, а нам другу маму. Так ми з братом і вижили.
До 1940 року промислові підприємства зростали. Для водопостачання фабрики побудовано нову греблю, відведено залізничну лінію. Підвищилась продуктивність праці робітників, яких працювало тут 345 чоловік, збільшився випуск валової продукції і поліпшилась її якість. Напередодні Великої Вітчизняної війни паперову фабрика вже виробила понад 5 тис. тонн картону і 3 тис. тонн обгорткового паперу. Сільськогосподарські артілі, що виникли у відбудовний період, у 1928 році об'єднались у колгосп ім. 1-го Травня. Матеріально-технічна база його була ще слабка. В господарстві налічувалося 5 пар робочої худоби, 18 корів, молотарка, віялка, сівалка, 2 культиватори, 3 борони та деякий інший дрібний інвентар. На основі машинно-тракторних товариств і товариств спільного обробітку землі у 1930-1931 рр. створюються сільськогосподарські артілі "Новий господар", "Шлях бідняка" і "Червоний клич", що згодом перейменовані па колгоспи «Комінтерн», «20-річчя РСЧА» та ім. Чапаєва. У 1931 році в Мирополі створено машинно-тракторну станцію, яка подавала практичну допомогу колективним господарствам. Завдяки цьому швидко зростав рівень механізації сільськогосподарських робіт. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Мирополі працювали лікарня на 50 ліжок, аптека. Обслуговували населення 9 кваліфікованих лікарів і 10 медпрацівників середньої кваліфікації. Розвивались освіта й культура. Ще в 30-х роках серед населення загалом було ліквідовано неписьменність. У 1935 році семирічку перетворено на середню школу. 26 учителів виховували учнівську молодь. 1928 року, в день святкування одинадцятої річниці Великого Жовтня, урочисто відкрито клуб ім. Петровського. Розгорнув свою діяльність клуб паперової фабрики. В бібліотеках налічувалося близько 50 тис. примірників книжок. Відкрито книжковий магазин і магазин культтоварів. У 1932 році почалася радіофікація селища. Робітники і селяни почали жити заможним і культурним життям. Але їх мирна праця була перервана війною, що її розпочала гітлерівська Німеччина. З першого дня війни трудящі селища разом з усім радянським народом стали на захист своєї Батьківщини. Понад 650 патріотів пішли в ряди Червоної Армії. 28 червня 1941 року воєнні дії вже розгорнулися на підступах до Мирополя. Лінія оборони проходила по правому березі р. Случі. Майже дві доби гітлерівці не могли захопити переправу, яку стійко захищали радянські воїни. 6 липня селище було окуповане фашистськими загарбниками. Смерть і руїни несли на нашу землю фашистські розбійники, 6 липня 1941 року вони з вхопили селище. З радянськими громадянами розпочалась жорстока розправа. З першого дня війни трудящі Мирополя стали на захист своєї Батьківщини. Понад 850 патріотів селища пішли в ряди Радянської Армії. На фронтах Вітчизняної війни вони билися з фашистами. із комуністів та комсомольців була створена підпільна організація, що діяла на території Дзержинського району. Керівником її став колишні директор Малокозарєцької школи С Г.Левченко. 7 листопада 1941 року на перших зборах підпільників був обраний комітет, до складу якого увійшли С. Г.Лєвченко, Г.П. Олексійчук, 0.Я. Лещук, М. С. Суріков, В. І. Кирилюк, і. М. Барчук, В. С Порхун. В роботі підпільної організації також брали участь О, А. Кухарський, Е. А. Кухарська, П. Я. Кузченко, К. С. Альохін, М. Й. Дембрівський, Т. С. Танасієнко та інші. Вони були зв'язані з Чуднівськими, Баранівськими, Житомирськими підпільниками. Члени цієї організації проводили антифашистську агітацію серед населення, розповсюджували листівки, що надавались обласним підпільним комітетом партії, а також, зведена Радінформбюро. Вони підбирали людей та збирали зброю для партизанського загону, переправляли військовополонених через лінію фронту, завдавали матеріальних втрат ворогові. Так, Антон Трубійчук із своїм сином Юрком зібрали 12000 патронів, 5 гвинтівок, 25 гранат. Дмитро Громов, Ольга Никитюк, Анісія Харчук зривали постачання фашистів хлібом, ламали сільськогосподарські машини і розповсюджували листівки. І.В.Кирилюк у 1941 році знищив 15 тонн пального, вивів з ладу 21 трактор, зривав доставку запасних частим. Михайло Суріков, Віктор Назаров організовували втечу радянським людям з фашистських таборів. Виготовляючи документи, вони переправляли їх через лінію фронту або направляли у партизанські загони. Під керівництвом підпільного комітету було пущено під укіс на ст. Печанівка залізничний ешелон, внаслідок чого виведено з ладу 15 вагонів, з них 6 з боєприпасами. На залізниці було затримано рух на 24 години. Пішли під укіс ешелон з машинами і санітарний поїзд. Весною 1943 року підісланий німцями провокатор Л. Савіцький вдав підпільників. Фашисти заарештували 160 чоловік. Було розстріляно В.І. Кирияюка, В.С. Миронюка, Д.А. Романка, М.С.Швирид, К.С.Альохіна та багато інших. У боротьбі з фашистськими катами загинули А.Кирилюк і його дружина - С.Голеницька. З уцілілих підпільників було створено партизанський загін, який діяв на території Дзфжинського і Баранівського районів. Він увійшов в з’єднання Малікова. Командиром його став С. Г.Левченко. Загін пустив під укіс 129 ворожих ешелонів, вивів з ладу 600 автомашин, підірвав близько 100 мостів і знищив велику кількість гітлерівців. В ніч на б січня 1944 року 323 стрілецька Житомирська дивізія визволила Миропіль. Багато горя завдали фашистські людожери жителям селища. В одному лише Мирополі гітлерівці знищили пряли понад 1000, чоловік, тобто майже чверть частини місцевого населення.. Миропільці свято шанують пам'ять воїнів-визволителів та односельців, які ціною свого життя довели вірність рідній Вітчизні. До 20-річчя з Дня Перемоги над фашистською Німеччиною, їм споруджено 2 пам'ятники й обеліск. Ще в ході Вітчизняної війни миропільці почали відновлювати економіку, відбудовувати школу і культурно-освітні заклади. Робітники паперової фабрики приступили до відбудови свого підприємства. Порівняно швидко були відновлені гідротехнічні споруди і головний корпус. У 1945 році встановлено нафтовий двигун, електромотори і парові котли. Підприємство одержало від держави одну картоноробну і дві папероробні машини. Але тільки влітку 1947 року вдалося пустити першу турбіну. На кінець 1950 року фабрика була відбудована і реконструйована на сучасній технічній основі. Відновили свою роботу промартілі і підприємства побутового обслуговування які також успішно виконали планові завдання четвертої п'яти річки. Багато праці доклали трудівники села для відбудови колгоспів. В перші після воєнні роки не було машин. Землю обробляли кіньми і коровами. Держава подала допомогу насінням. Колгоспники за порівняно короткий строк освоїли довоєнні посівні площі. Широким фронтом вели будівництво виробничих приміщень. Вже на кінець четвертої п'ятирічки господарство колгоспів загалом було також відновлено. У 1949 році артілі ім. Чкалова та "1-ше Травня" об'єдналися в колгосп їм. Чкалова, а в січні 1951 року артілі «20-річчя РСЧА» і «Комінтерн» - у колгосп "Комінтерн". Згодом ці колгоспи об'єдналися в один - ім. XXІ з'їзду КПРС, а пізніше з нього виділилося два - колгосп ім. Чкалова і колгосп ім. Крупської. У 1944-1947 рр. було проведено кілька суботників по відбудові і ремонту лікарні, школи і будинку культури, по очищенню подвір'я підприємств, установ і вулиць від завалів і брухту. Це набагато сприяло швидкій відбудові шкіл і відновленню їх нормальної роботи. Вже у 1944 році у 8-річній і середній школах навчалося 720 учнів і працювало 32 вчителі, а у 1950 році відповідно 939 і 41. З новим завзяттям посилюється робота у наступні роки на паперовій фабриці. Тут встановлено понад 100 електромоторів, механізовано вантажно-розвантажувальні роботи, пущено три стрічкові транспортери, два автонавантажувачі. Завдяки цьому продуктивність праці зросла на 25%. Раціоналізатори внесли десятки пропозицій, впровадження яких дало 15 тис. крб. економії на рік. Значну допомогу для реконструкції фабрики подають підприємства братніх республік. Так, роздвижні регулюючі шківи та редуктори для приводів поступають з РРФСР, насоси - з Білорусії і Молдавії, латвійські трудящі надсилають радіоізотопні регулятори. Фабрика поповнюється досвідченими інженерно-технічними кадрами, набуває більше знань і досвіду колектив підприємства. Майже всі робітники мають середню освіту, частина навчається в спеціальних навчальних закладах та загальноосвітніх школах. Завдання восьмої п'ятирічки колектив виконав достроково - фабрика дала країні близько 90 тис. тонн паперу. Тепер її продукція надходить не тільки в Області України, але й в РРФСР, Молдавію, Латвію Литву, Естонію і навіть за кордон. За досягнуті успіхи електрика Є.Ф. Шилюка удостоєно ордена Жовтнева Революції, машиніста А. М. Бондаренка - ордена Трудового Червоного Прапора Групу працівників фабрики нагороджено медалями «За трудову відзнаку» і 76 ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Колектив паперової фабрики успішно виконав свої виробничі завдання другого року дев'ятої п'ятирічки. Вироблено за рік 20400 тонн наперу, план виконано на 101,4%. Далі зростало і організаційно зміцнювалося господарство колгоспів. За роки післявоєнних п'ятирічок посилилась їх матеріально-технічна база, склалися і зросли керівні кадри. Завдяки цьому і копіткій праці колгоспників набагато підвищилася врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність громадського тваринництва. У 1957 році зусиллями двох артілей на р. Случі було споруджено ГЕС на 500 квт, яку підключено до державної електромережі. За високі врожаї цукрових буряків і пшениці у 1966 і 1967 роках колгосп ім. Чкалова був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і нагороджений двома Малими золотими медалями. Зросла технічна озброєність господарств. У 1972 році в них налічувалося ЗО тракторів, 17 комбайнів, 21 автомашина і багато іншої техніки. В колгоспах працюють 58 механізаторів, з яких 6 з вищою освітою і 15 з середньою спеціальною освітою. У 1957 році Миропіль став селищем міського типу. За 1955-1970рр. збудовано нове приміщення школи, 500 житлових будинків. Близько 700 сімей за цей час переселились у нові квартири. Піднесення матеріального добробуту зумовило неухильне зростання торговельної мережі і купівельної спроможності населення. Якщо у 1965 році було 14 магазинів які реалізували товарів на 1385 тис. крб., то у 1970 році відповідно 18 і 1938 тис. крб. В другому році дев'ятої п'ятирічки ця сума зросла уже до 2066 тис. крб. Трудящі придбали і мають тепер у власному користуванні 8 легкових автомашин, 68 мотоциклів, 550 велосипедів, 240 телевізорів, пральні машини, пилососи тощо. В селищі діє лікарня на 75 ліжок, фельдшерсько-акушерський пункт, пункт охорони здоров'я й аптека. Миропільців обслуговують 8 лікарів і 50 чоловік середнього медперсоналу. Дальшого розвитку набули освіта і культура. У середній, восьмирічній і початковій школах 53 вчителі навчають 627 учнів. Працює консулат пункт заочної середньої школи. Школи мають обладнані кабінети, музеї. Вчительці Н. Г. Татарчук у 1969 році присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя Української РСР. За післявоєнні роки 220 громадян селища одержали вищу освіту в інститутах країни. В Миропільській школі навчалися нині Герой Радянського Союзу В. і. Тимощук, генерал-лейтенант артилерії В. О. Мартишок, доктор медичних наук, професор В. Я. Дроботун та інші. В селі до нині існують колгоспи. Хоча і не процвітають, але впевнено виходять з кризи, яка склалась на даний момент. Працює і паперова фабрика разом з Миропільською ГЕС. А люди в нас не лише трудящі а й талановиті .Кожний в селі знає художників Ю.Чалінського ,який був директором школи №1; Г. Луцюк, котрий пройшов через вогонь Великої Вітчизняної і О. Турбовський. На картинах народних майстрів зображено мальовничі місця Мирополя. Тому моїм односельчанам є чим і ким гордитись.
На початок Миропіль в 1932-33 рокахНемало горя приніс голодомор 32-33 р. в наше селище Миропіль. По певних даних в Мирополі –тоді с. Старий і Новий Миропіль, Кам’янка померло біля 120 чоловік. Неможливо сьогодні після 70р голодомору встановити справжнє число жертв. А наші села були на гарних ґрунтах, вирощували гарні врожаї зернових, картоплі, буряків. Господарі мали в господарствах корів, кіз, можливо все це і врятувало їх від лютого голоду. Мерли в основному в тих сім’ях ,де було багато дітей, були одинокі пристарілі і не було рідні. Мабуть, почуття родинних зв’язків допомогло багатьом вижити. Старожили розказують, що із сіл Северки, Гендрихівки, Мар’янівки відвозили дітей на Старий Миропіль і садили в поїзди, що відходили в різні сторони на Київ, на Фастів, щоб зберегти своїх діточок. З ними прощались мабуть навічно. Це встановлено точно, бо через багато десятків років писали до нас в Селищну Раду листи з цих сіл про допомогу знайти дітей .Н а території Мирополя була Військова частина, паперова фабрика ,3 колгоспи, які хоч якось могли підтримати людей в цей голодний рік. Вже те що колгоспникам, які робили в полі, вивозили куліш і скибочку хліба (який називався хлібом) бо був він із пасльону, дало можливість вижити самим і хоч якось допомагати своїм сім’ям . Можна назвати імена тих хто померли. Від голодомору 1932/33 р. Це
1. Штогріна Пилипа померли 3 доньки (Марія, Теклія, Марта )
Наші односельчани розказують як під плотом, коло хати лежали розпухлі люди, вже іноді їм не можна було нічим допомогти. Так і помирали, їх вивозили на кладовище і хоронили в ямах, які були зарання викопані. Хто вони, так ніхто і не дізнався. Кількість прошаків, що ходили день у день була незліченна і у всіх на устах було одне слово: „Їсти...” В Мирополі в той час жили десь більше двох тисяч євреїв, які вели торгівлю. Голодні люди носили їм із хат все, що могли і міняли на харчі, щоб якось прожити декілька днів, тижнів. Це, мабуть, теж рятувало. Світ ніби би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити. Земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо по цій Землі, єдині спадкоємці того, що було. Сьогодні мрія тих нещасних 33-го року – хліб святий на столі. Хліб – це життя! На початок |
||
|